Приймальня:

(044)201-35-11

Реєстратура:

(044)201-35-14, (044)201-35-15

(099)679-29-20, (097)350-96-99

Понеділок - Субота: з 9:00 до 17:00

ukrmedcentr@gmail.com

Україна, 04209, м.Київ, вул.Богатирська, 30

Бобат-концепція – нейророзвиваюча терапія, що направлена на підтримку вітальних функцій, на досягнення найкращого розвитку здібностей дитини, розвитку комунікативних здібностей, забезпечення максимально наближених до фізіологічних рухів, запобігання вторинних уражень (деформацій, атрофій).

Бобат–концепція була створена у 30-ті роки двадцятого століття практикуючим фізіотерапевтом Бертою Бобат (1907-1991) та психіатром, доктором Карлом Бобатом (1906 -1991). У 50-ті роки фізіотерапевтична методика на нейрофізіологічній основі збагатилась ерготерапією, логопедією (Helen Müller, логопед, Швейцарія). В результаті досліджень була створена інтердисциплінарна концепція, яка має диференційно - діагностичне значення та окреслює кроки до забезпечення розвитку дитини.

Концепція має чітко визначені принципи :

1. Підкреслення здібностей дитини.

2. Знання нормального та патологічного розвитку дитини, а також аналіз рухів.

3. Базування на основах неврологічного розвитку.

4. Центральна нервова система є органом для вирішення проблем та навчання.

5. Обстеження та терапія проходять одне через одне.

6. Терапія проводиться у повсякденній ситуаціі дитини (сім'я, дитсадок, школа).

7. Батьки з самого початку включаються у терапію.

8. Допомога для сім'ї у спостереженні та нагляді за дитиною.

9. Розширення власної ініціативи та самостійних дій дитини.

10. Діалогічний спосіб дій.

11. Моторне навчання через когнітивне навчання.

12. Підбір засобів допомоги для підтримки у повсякденному житті.

13. Міждисциплінарність.

Важливого значення в досягненні мети терапевтичного впливу Бобат-терапії надається участі батьків та реабілітаційної групи.

Мета терапії по відношенню до дитини:

1. Підтримка основних життєвих функцій (прийом їжі, дихання).

2. Розвиток комунікативних здібностей.

3. Досягнення оптимального контролю постави у спокої та в руховій поведінці у відповідності до її мети руху.

4. Акцент на максимальний розвиток моторної функції руки.

5. Навчання виконання побутових функцій( одягання,туалет та ін.)

6. Підтримка та розвиток поступальних рухів.

Мета відносно родини.

1. Підтримка у формуванні суспільного повсякденного життя в родині дитини з обмеженими можливостями здоров'я.

2. Сприйняття терапії батьками в рамках можливостей родини.

Спостереження та терапія проходить у максимальному наближенні до повсякденних ситуацій та обставин з орієнтацією на дитячу поведінку. Це дає можливість краще схилити дитину до взаємодії, створити спокійні умови, в яких дитина повністю себе розкриє. Для взаємодії з дитиною та стимуляції її активності в Бобат-терапії використовується гра.

Терапія полягає в створенні стимулів та мінімальної допомоги, що дадуть можливість саморегуляції дитини. Це дасть можливість розширення функціональності за рахунок адаптації в оточуючому середовищі.

Кожна дитина є індивідуальною особою зі своїми можливостями та обмеженнями, а звідси і своєю стратегією розвитку. Бобат-концепція пропонує використовувати під час терапевтичних втручань власну активність дитини з орієнтацією на дитячу поведінку, що забезпечить формування власної стратегії рухів. Використання ігрової діяльності та формування дій в повсякденних ситуаціях є умовою кращої взаємодії терапевта з дитиною та одночасно її соціальної адаптації.

Діти з руховими порушеннями, не в змозі легко взаємодіяти з оточуючими людьми та середовищем, що порушує контакт з батьками та гальмує розвиток дитини. Терапевтичний вплив Бобат-концепії дозволяє виправити порушену взаємодію дитина-сім'я і створити умови взаємодії на підставі і викоримтанні системи дитина-сім'я. Важливо включення батьків в Бобат-терапіюз самого початку.при цьому враховуються побажання батьків. За рахунок проведення терапії на основі побутових ситуацій покращується сприйняття ідей концепції,та досягається тривалий вплив на дитину. Батьки надають також додаткову інформацію про побутову поведінку дитини.що доповнює спостереження терапевта.

При терапевтичному впливові важливе значення має підбір допоміжних засобів. Підвищити ефективність терапевтичної роботи з дітьми з обмеженими можливостями неможливо без широкого використання допоміжних засобів. При цьому впровадження європейських стандартів у виготовленні допоміжних засобів надасть можливість збільшити ефективність реабілітаційних втручань.

Допоміжні засоби можуть бути, як прості (С-подушка), так і складні (трансфери, стендери, стільці тощо). Підбір засобів проводится з урахуванням біомеханіки, нейро-фізіологіїї, індивідуальних особливостей дитини та сім"ї. Терапевтом проводиться адаптація дитини до допоміжного засобу, та освоення максимальної мобільності в ньому. Це можна окреслити як МОБІЛЬНІСТЬ через СТАБІЛЬНІСТЬ. Дитина через правильно підібраний допоміжний засіб має можливість стати на вищу ступінь свого розвитку в комунікації та моторній сфері.

Терапія проводиться з перших днів життя дитини з моменту стабілізації соматичного стану дитини. Раннє втручання дає можливість покращувати соматичний стан (функція дихання, ковтання), забезпечувати отримання максимально наближеної до фізіологічної інформації. Інформація буде використана з урахуванням генетично детермінованого розвитку дитини. Тому початок терапії у старшому віці при сформованій патологічній схемі рухів применшує ефективність терапії.

Наш досвід у впровадженні Бобат-концепції свідчить, що у переважаючої більшості дітей з порушенням рухової сфери в основі відсутності побутових навиків лежить не лише неврологічний дефект, але і відсутність сформованих побутових навичок. Саме на це направлена робота терапевта та. батьків. Водночас навчаючи дитину практичним навичкам в побутових ситуаціях терапевт може позитивно впливати на м'язовий тонус, функцію суглобів, що у кінцевому сенсі применшує ступінь неврологічного дефекту.

Таким чином за супроводу Бобат-концепції в реабілітаційному процесі формуються нові навички та відкриваються нові здатності дитини з обмеженими можливостям, що сприяє поступової їх адаптації у побуті

Згідно даних літератури, ще в 1954 році чеський лікар Войта в результаті багаторічних спостережень відкрив основні моделі рефлекторного руху вперед, які пізніше були класифіковані та запропоновані, як метод терапії – рефлексна локомоція або за ім'ям автора Войта-терапія.

Спочатку методика Войта-терапії використовувалася в лікуванні дітей, які вже мали сформованний церебральний параліч, а згодом її почали застосовувати для лікування дітей малюкового віку з порушеннями рухової сфери.

Принципом Войта-терапії є не тільки вплив на рухову сферу, а й на все тіло загалом: на сенсорну, вегетативну та псіхічну системи. При проведенні терапії спостерігаються зміни частоти пульса, дихання та кров'яного тиску. Основним завданням методики є формування рухових навичок відповідних віку дитини. Для його вирішення використовують рефлекс повзання і рефлекс поворота. Їх основні феномени мають вплив на управління тілом в цілом, його вертикалізацію та можливість руху вперед.

Перед початком проведення Войта-терапії дітям малюкового віку проводиться Войта-діагностика, їх оглядає невролог та педіатр, а крім того застосовуються додаткові обстеження (електрокардіографія, УЗД серця, нейросонографія, електроенцефалографія) за показаннями.

Практичним результатом Войта-терапії є формування правильних рухових навичок. Ефективність терапії визначається за допомогою Войта-діагностики та клінічних даних.

Войта-терапія як метод реабілітації дітей з руховими порушеннями може бути реалізований при частому повторенні вправ протягом тривалого часу ( 3-4 рази на день по 20-30 хвилин протягом не менше 1 року) і через це розрахований на інтеграцію батьків у процес реабілітації.

Батьки проходять період навчання в Центрі реабілітації під керівництвом фахівця Войта-терапевта з подальшим проведенням комплексу вправ вдома. Войта-терапевт періодично проводить корекцію комплексу вправ під час консультацій або повторних курсів реабілітації в Центрі. Виконання вправи полягає у фіксації дитини в позі рефлексу і ручному впливі на зони подразнення, вибір зони подразнення проводиться індивідуально, залежить від виду рухових порушень та реакцій-відповідей. Вплив на зони стимуляції не викликає болю. Негативна поведінка дитини на вимушене положення під час проведення терапії може бути проявом страху або природнього протесту, особливо у дітей малюкового віку. Негативна поведінка дитини не повинна бути проявом агресії та повина бути усунута методами психологічної корекції.

Показання для проведення Войта-терапії у дітей малюкового віку розподіляються на абсолютні та відносні.

Абсолютні показання:

• Центральні координаційні порушення середнього та важкого ступеня.

Бажано розпочати лікування в перші 5 місяців життя для отримання позитивних результатів. Діти, які розпочали лікування вчасно та методично, в подальшому мали нормальний фізичний розвиток. За даною методикою в Центрі було проліковано 4516 дітей. При проведенні Войта-терапії ми отримали наступні результати: повне відновлення в руховій сфері частіше відбувалося у дітей, які розпочали лікування до 6 місяців життя, незалежно від того народилися вони своєчасно або передчасно. На жаль діти, у яких лікування розпочалося після 6 місяців та вони, ще й народились передчасно, мали найвищий показник виходу в церебральний параліч. Але слід зазначити, що на відміну від дітей , які не отримували Войта-терапію ці діти мали менше ортопедичних ускладнень, показники їх фізичного розвитку були більш значними.

• Асиметричні центральні координаційні порушення.
• М'язова кривошия.
• Периферичні парези та паралічі.

В більшості випадків при парезі руки ми маємо не повне ушкодження нерва тому завдяки стимуляції нервових імпульсів до головного мозку, можливо досягти поліпшення діяльності м'язів ушкодженої руки. Тривалість лікування залежить від ступеню ураження і складає від 1 до 10 років. Лікувати треба кожну дитину і ціль терапії - відновлення процесів регенерації, покращення функції для використання руки та китиці в повсякденному житті. При проведенні лікування в Центрі перша позитивна динаміка у вигляді рухів в плечі та китиці, підняття руки від опори в положенні на спині відмічалася вже через 2-3 тижні, а через 3-4 місяці зникала згинальна установка китиці та м'язова кривошия. Таким чином Войта-терапія за показаннями є реальною альтернативою по відношенню до призначення хірургічного втручання

• Spina bifida. При проведенні терапії ми досягаємо: покращення кровообігу, що позитивно впливає на зріст та розвиток кісток; зменшення порушень чутливості та атрофії м'язів; покращення спонтанної моторики, дихальної мускулатури та діяльності тазових органів.
• Уроджені міопатії.
• Кісткові порушення хребта (сколіоз).
• Артрогрипоз. Войта-терапія застосовується, як допоміжна терапія. Ціль лікування не допустити вторинної слабкості м'язів та утворення контрактур, а також досягти покращення взаємного функціонування окремих м'язів.

Відносні показання:

• Рухові порушення (відставання) та порушення статури
• Функціональні порушення суглобів (дисплазія кульшових суглобів, клишоногість ), крім ревматичного

Протипоказами до проведення Войта-терапії є:

• 10 днів після профілактичного щеплення
• Температура тіла вища 38,5С°
• Загострення соматичних захворювань
• Гідроцефалія (період декомпенсації)
• Афект-респіраторні стани
• Батьки психологічно не підготовлені до проведення методики

Умови проведення Войта-терапії:

• Перед початком проведення Войта-терапії дітям малюкового віку проводиться Войта-діагностика (для виявлення ступеню рухових порушень по 7 положенням дитини в просторі), їх оглядає невролог та педіатр, а крім того застосовуються додаткові обстеження (електрокардіографія, нейросонографія, електроенцефалографія) за показаннями.

Мета цих обстежень - з'ясувати функціональні можливості дитини витримувати фізичні навантаження. Починати терапію можна лише тоді, коли функціональні можливості дитини відповідають тренуючому режиму.

• Войта-терапія як метод реабілітації дітей з руховими порушеннями може бути реалізованим при частому повторенні вправ протягом тривалого часу (3-4 рази на день по 20-30 хвилин протягом не менше 1 року) і через це розрахований на інтеграцію батьків у процес реабілітації. Батьки проходять період навчання в Центрі реабілітації під керівництвом фахівця Войта-терапевта з подальшим проведенням комплексу вправ вдома.
• Виконання вправи полягає у фіксації дитини в позі рефлексу і ручному впливі на зони подразнення, вибір зони подразнення проводиться індивідуально, залежить від виду рухових порушень та реакцій-відповідей. Вплив на зони стимуляції не викликає болю. Негативна поведінка дитини на вимушене положення під час проведення терапії може бути проявом страху або природного протесту, особливо у дітей малюкового віку. Негативна поведінка дитини не повинна бути проявом агресії та повинна бути усунута методами психологічної корекції. Крім того необхідна попередня психологічна підготовка батьків до способу проведення терапії та очікуваних результатів .
• При введенні Войта-терапії як реабілітаційної методики доцільно використовувати її самостійно, насамперед це пов'язано з розрахунком адекватного навантаження (особливо у дітей малюкового віку).
• Доцільність комбінування Войта-терапії з іншими реабілітаційними методиками: Войта-терапія сумісна з плаванням, лікувальною гімнастикою та масажем, якщо ці процедури проводяться безпосередньо перед Войта-терапією але лише у випадках, коли батьки з будь-яких причин не можуть досягти оптимального навантаження тільки за рахунок Войта-терапії.
• Войта-терапія несумісна з електропроцедурами та електростимуляцією м'язів.
• При проведенні Войта-терапії має місце часте повторення вправ (3-4 рази на день по 5-20 хвилин на протязі одного року). Перший курс навчання батьків Войта-терапії триває 3-4 тижні (терапія проводиться 3-4 рази на день по 5-20 хвилин щоденно).
• Корекція комплексу вправ проводиться під час консультацій (через 1 місяць після першого курсу реабілітації та через 1-3 місяці після повторних курсів).
• Повторні курси реабілітації з ціллю корекції Войта-терапії проводяться індивідуально, але не менше 2-3 разів на рік для дітей першого року життя(курс - 3 тижні) і 2 рази на рік для дітей старше 1,5 років (курс 3 - 4 тижні).
• Терапія проводиться протягом одного року до отримання позитивних результатів.Згідно даних літератури, ще в 1954 році чеський лікар Войта в результаті багаторічних спостережень відкрив основні моделі рефлекторного руху вперед, які пізніше були класифіковані та запропоновані, як метод терапії – рефлексна локомоція або за ім'ям автора Войта-терапія.

Динамічна пропріоцептивна корекція (ДПК) за методикою К.О. Семеновою

Метод динамічної пропріоцептивної корекції (ДПК) полягає у впливі на мозкові структури функційної системи антигравітації потоку скорегованої проприоцептивної імпульсації, яка виникає при виконанні пацієнтом довільних рухів в рефлекторно – навантажувальному пристрої «Гравітон».

Пристрій складається з системи еластичних тяг і збирається із комплектуючих індивідуально для кожного пацієнта, відповідно до завдання корекції його патологічної пози. Тяги закріплюються в противазі на передній та задній поверхні тіла, задають дозоване компресійне навантаження вздовж тіла, яке діє на м'язи-антагоністи тулуба і нижніх кінцівок, ротаційні (які мають здатність повертати) еластичні тяги корегують положення рухових сегментів тіла пацієнта. Все це призводить до виникнення сильного, спрямованого в центральну нервову систему (ЦНС), інформаційного потоку від рецепторів м'язів, суглобів та зв'язок.

Генералізована дія корегованої пропрірецепції призводить до нормалізації тонусу м'язів і траєкторних характеристик загального центру мас, пригнічення патологічних м'язових синергій та гіперкінезів, розвитку установчих і постуральних рефлексів. Внаслідок чого, при активних рухах пацієнта відбувається закріплення правильної пози і фізіологічних форм руху на рівні ЦНС.

Мета методики (методика запропонована професором К. О. Семеновою): корекція рухових порушень у дітей з церебральними паралічами

Завдання методики:

1. Зменшення інтенсивності або ж повне усунення основних патологічних тонічних рефлексів (ЛТР, ШСТР);

2. Рефлекторна корекція патологічних м'язових синергій;

3. Рефлекторна корекція патологічного положення тулуба та нижніх кінцівок;

4. Тренування ослаблених м'язів в оптимальному режимі;

5. Нормалізація траєкторних характеристик загального центру маси;

6. Формування нового рухового стереотипу, який максимально наближений до фізіологічного.

Під час організації занять з фізичної реабілітації в рефлекторно-навантажувальному костюмі необхідно враховувати :

відповідний вік та зріст дитини ;

відсутність протипоказань ;

відповідність поставлених завдань клінічним проявам та рівню розвитку дитини;

поступове підвищення навантаження та складності комплексу відповідно функціональним можливостям пацієнта;

індивідуальний підхід під час підбору комплексу.

Показання до використання методики ДПК:

1. Метод використовують для дітей старших 3-х років, так як в більш ранньому віці суглобово-м'язовий апарат хребта ще не зрілий, і «Гравітон», з його досить сильними тягами, може призвести до розвитку сколіозу, кіфлосколіозу та інших порушень;

2. Всі клінічні форми ДЦП, за виключенням подвійної геміплегії;

3. Наслідки черепно-мозкової травми, перенесених нейроінфекцій і гострого порушення мозкового кровообігу у вигляді парезів, мозочкового та гіперкінетичного синдрому.

Протипоказання до використання методики ДПК:

1. Наявність психотичних розладів, виражена когнітивна недостатність;

2. Епілептичний синдром;

3. Вади серця різної етіології з вираженими порушеннями системної гемодинаміки;

4. Синдром вегетосудинної дисфункції за гіпертонічним типом;

5. Вивихи в кульшових суглобах або виражені підвивихи в цих суглобах;

6. Кила Шморля та інші аналогічні захворювання хребта;

7. Гідроцефалія та гідроцефальний синдром в стадії суб- і декомпенсації;

8. Соматичні захворювання в стадії загострення;

9. Інфекційні захворювання.

• З метою впровадження методики в нашому Центрі проводиться підбір пристрою та навчання батьків правилам користування.

Ортопедична корекція контрактур та деформацій кінцівок є важливим елементом лікування рухових розладів пацієнтів з неврологічною патологією. Визначення адекватності тактики лікування неможливо без об'єктивної характеристики деформацій в стадії формування. Тому ортопедичне обстеження пацієнтів як в процесі лікування та і в ранньому терміні після його проведення, є необхідною складовою комплексного лікування пацієнтів.

Методи ортопедичної корекції:

1. Ортезування

2. Етапне гіпсування

3. Ботулінотоксинотерапія

4. Хірургічне лікування.

Відновлення та нормалізація втрачених функцій опорно-рухового апарату у пацієнтів з в'ялими та спастичними парезами і паралічами в більшості випадків можливе при використанні спеціальних засобів ортезування.

Ортезування – вид лікувальної допомоги, яка направлена на корекцію положення окремих рухових сегментів і відновлення втрачених моторних функцій за допомогою використання медико-технічних засобів – ортезів. До таких засобів відносять ортопедичні апарати різних конструкцій, тутори, корсети, бандажі, шини, які умовно розділяють на фіксуючі та функційні, а також ортопедичне взуття. Основне завдання фіксуючих ортопедичних виробів – корекція патологічних установок та утримання ураженої кінцівки і хребта в заданому положенні.

Функційні ортези використовують для відновлення можливостей опори та збереження стійкості ураженої нижньої кінцівки, покращання рухових можливостей верхньої кінцівки, а також з метою корекції паталогічних установок в суглобах і забезпечення нормалізації функції: усунення та профілактики контрактур, стабілізації капсульно-зв'язочного апарату уражених суглобів, стабілізації тулуба у вертикальному положенні, профілактики розвитку деформацій хребта та їх корекції. Функційні ортези забезпечують часткове, або повне розвантаження ушкодженого сегменту, або суглобу.

Підбір та застосування ортезів залежить від наявної патології та ступеню її вираженості, а також від вибраної тактики лікування. Тривалість використання ортезів залежить від захворювання та його тяжкості, а також від результатів лікування. І може коливатися від року до використання виробу протягом всього життя.

При ортезуванні дітей з в'ялими та спастичними парезами важливе забезпечення фіксації не лише кінцівок, але і тулуба з метою стабілізації хребта і корекції положення тіла, без яких не можливе стійке положення хворого "сидячи", первинна вертикалізація та навчання ході.

Ортезування нижніх кінцівок з в'ялими та спастичними парезами вирішує ряд задач:

збереження осі кінцівки у можливому корегованому положенні, функціонально вигідному в суглобах в період росту;

профілактика, лікування контрактур, попередження виникнення рецидивів контрактур та патологічних установок в суглобах;

післяопераційна стабілізація сегментів кінцівок та попередження рецидивів деформацій;

відновлення можливостей опори і стійкості нижніх кінцівок;

максимальне наближення локомоторного акту до фізіологічного.

Всі ці задачі вирішуються за допомогою різноманітних шин та туторів, а також ортопедичних апаратів (з замковими та регулюючими шарнірами).

При патології кульшових суглобів використовують різноманітні відвідні пристрої типу профілактичних штанців, стремен Павлика, апарату Гнівковського, шини Віленського.

Однією з важливих проблем ортезування дітей з в'ялими та спастичними паралічами є забезпечення пацієнтів раціональним ортопедичним взуттям.

Для корекції і профілактики розвитку вторинних деформацій стоп у даного контингенту дітей використовують спеціальні ортопедичні устілки.

При ортезуванні верхньої кінцівки широко використовують фіксуючі та фіксуюче-корегуючі вироби на зразок туторів та шин із різноманітних матеріалів і конструкцій, зазвичай, в режимі стабілізації руки у функціонально вигідному положенні.

Ортопедична корекція контрактур є одним з провідних факторів в комплексному лікуванні дітей, що страждають на церебральний параліч. Проведення її може здійснюватись внаслідок хірургічного втручання або шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок. Хірургічне лікування дозволяє одномоментно усунути деформацію, проте існує ризик розвитку ряду негативних ефектів у вигляді рецидивів (частіше виникають у пацієнтів молодшого віку), порушення функції м'язів (при їх транспозиції), нестабільності суглобів (при надлишковому подовженні м'язів та сухожилків).

Корекція контрактур шляхом накладання етапних гіпсових пов'язок дає можливість покращити позицію кінцівки на тривалий період, не викликає порушення функції м'язів та нестабільності суглобів. Проведення етапного гіпсування в рамках підготовки до оперативного втручання дозволяє попередити розвиток рецидивів, та неврологічних ускладнень. Після завершення курсу етапного гіпсування досягнутий рівень корекції підтримується за допомогою туторів або ортезів.

Ботулінотоксинотерапія (диспорт, ботокс)

Ботулінотоксинотерапія є однією з методик в лікуванні дітей із спастичними формами цеабрального паралічу. В поєднанні з фізичною терапією (масаж, лікувальна фізкультура, ерготерапія і т.д.) та ортопедичним лікуванням (ортезування, етапне гіпсування) цей препарат може суттєво допомогти дитині подолати необхідні рухові етапи і сформувати передумови для вертикального положення, а пізніше і для ходи.

Механізм дії ботулінотоксину А зводиться до блокади викиду ацетилхоліну із нервової терміналі периферичного холінергічного синапсу через посередництво блокування транспортних білків. Це призводить до зняття м'язового спазму в ділянці введення препарату та зменшення (чи повного регресу) патологічної м'язової активності без суттєвого впливу на виконання активних рухів. Клінічний ефект розвивається через 2-7 діб. Тривалість дії препарату сягає 3-4 місяців. При повторних введеннях цей період подовжується до 6-8 і більше місяців. Ботулотоксин при введенні не призводить до некротичних змін в м'язах. Викликана ним тимчасова денервація зникає через 3-4 місяці (за рахунок реінервації - росту нових нервових закінчень – явищ "спрутингу" та створення нових нервово- м'язових сполучень). Токсин має лише місцеву дію і не всмоктується в кров і не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Таким чином, забезпечується вибіркове зниження м'язового тонусу лише в "м'язах – мішенях".

Показання до застосування ботулотоксину А: спастичність м'язів.

Умови застосування ботулотоксину А:

Відносне збереження когнітивних функцій

Збереження мотиваційної поведінки

Збереження функціональної активності м'яза

Наявність повного об'єму пасивних рухів в суглобі (динамічна контрактура)

Можливість використання функції м'язів агоністів і антагоністів

Абсолютні протипоказання:

Атонічно-астатична форма

Наявність фіксованої (статичної контрактури)

Дистопія (вивих) суглоба

Виражені зміни м'язового волокна зі зниженням м'язової активності

Виражені когнітивні порушенняОртопедична корекція контрактур та деформацій кінцівок є важливим елементом лікування рухових розладів пацієнтів з неврологічною патологією. Визначення адекватності тактики лікування неможливо без об'єктивної характеристики деформацій в стадії формування. Тому ортопедичне обстеження пацієнтів як в процесі лікування та і в ранньому терміні після його проведення, є необхідною складовою комплексного лікування пацієнтів.

Ерготерапія це комплекс реабілітаційних заходів, які направлені на відновлення повсякденної діяльності пацієнта враховуючи його фізичні обмеження. До повсякденної діяльності відносяться: самообслуговування, продуктивна діяльність та дозвілля (відпочинок, вільний час).

Головна мета – досягнення максимальної самостійності і незалежності пацієнтами з обмеженими можливостями.

Цей вид діяльності скерований на:

• Виявлення наявних порушень, відновлення або розвинення функціональних можливостей людини, які необхідні в повсякденному житті (активності).
• Допомогу людині з обмеженими можливостями стати максимально незалежною у повсякденному житті шляхом відновлення (розвитку) втрачених функцій, використання спеціальних пристосувань, а також адаптації до навколишнього середовища.
• Створення оптимальних умов для розвитку і самореалізації людини з обмеженими можливостями через його «зайнятість» в різних сферах життєдіяльності і, зрештою, поліпшення його якості життя.

В ерготерапія термін «зайнятість» відноситься не тільки до праці або праце терапії. Термін «зайнятість», в контексті ерготерапії, характеризує різні види діяльності, котрі зустрічаються в житті кожної людини і надають їй сенс. Зайнятість в ерготерапії розділяють на активність в повсякденному житті, активність в роботі і продуктивній діяльності, активність в грі, відпочинку та захопленнях.

Активність в повсякденному житті включає в себе:

• прийом їжі;
• одягання;
• самодогляд ( догляд за волоссям, вмивання, чистка зубів, використання туалету та інше);
• дотримання правил необхідних для підтримання та збереження здоров'я;
• соціалізацію;
• функціональну соціалізацію та рухливість;
• можливість бути мобільним в суспільстві;
• активність в роботі та продуктивній діяльності:
• виконання домашніх обов'язків (догляд за одягом, прибирання квартири, приготування їжі, підтримка чистоти та безпечне проживання в квартирі);
• піклування про інших людей;
• можливість навчатися чого-небудь нового;
• дослідницькі види діяльності (вибір спеціальності, пошук роботи, виконання роботи, добровільна участь в чому-небудь).
• Активність в грі, відпочинку і захопленнях:
• можливість вибору гри, відпочинку, захоплень;
• можливість виконувати необхідні дії під час відпочинку та гри.

Ерготерапія це активний метод реабілітації, оскільки пацієнту під наглядом спеціаліста пропонують діяти здебільшого самостійно. Ерготерапевтичні заняття при реабілітації дітей – це терапевтичне використання практичних дій з повсякденного життя, До них відносяться розвиток навичків самообслуговування, продуктивна діяльність, гра, розвиток самостійності. Дитину необхідно підтримувати в розвитку своєї самостійності і своєї самореалізації.

Ерготерапія:

• приймає вид гри для досягнення більшої мотивації з боку дитини та для покращення, таким чином, також успіхів у навчанні.
• грунтується на ігрових формах і направлена на повсякденне життя і на діяльність, щоб дитина могла переносити пережите також і на інші життєві ситуації.
• адаптується до індивідуального рівня розвитку дитини, робить наголос на його сильні сторони і орієнтується на його потреби.
• під час занять необхідно поступово підвищувати рівень складності занять(від легкого до складного), для чого необхідно визначити тривалість їх виконання, інтенсивність фізичних та розумових зусиль.
• співпраця з батьками являється важливою складовою частиною терапії. Батьків активно втягують в процес сприяння розвитку дитини, координуючи їх дії, щоб зміст терапії можна було реалізувати і в повсякденному житті

Мета застосування ерготерапії в комплексній реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи:

• попередження деформацій, які викликані порушенням тонусу і обмеженням позиції;
• пригнічення патологічних рухів та покращення статури;
• зменшення патологічних установок в суглобах та формування симетричного положення тулуба;
• досягнення максимального об'єму рухів, сили м'язів і координації;
• відновлення діяльності двох або однієї ураженої кінцівки;
• відновлення діяльності вказівного пальця уражених кінцівок;
• досягнення максимальної незалежності в самообслуговуванні;
• покращення функціональних навиків.

Враховуючи важливу роль родини (перш за все — матері) в процесі реабілітації дитини-інваліда, питання роботи з матерями набувають важливого значення серед інших проблем організації реабілітаційного процесу.

Важка хвороба дитини спричиняє сильний стрес родині; нерідко у батьків формуються різні психопатологічні розлади, здебільшого афективного спектру. Травмуюча ситуація народження хворої дитини різко змінює стереотип життя родини. Реакція батьків (перш за все матері) на це розгортається від гострих реактивних станів через затяжні невротичні порушення до формування різних варіантів патологічного розвитку особистості. Це знижує якість життя родини в цілому, здійснює вплив на ставлення батьків до дитини, на взаємодію батьків з дитиною, на здоров'я та розвиток дитини.

Першочерговим завданням на початку реабілітаційного курсу є виявлення психологом рівня психічного розвитку дитини, рівня її соціалізації, а також особливостей взаємин у системі «дитина-мати», Першочерговим завданням на початку реабілітаційного курсу є виявлення психологом рівня психічного розвитку дитини, рівня її соціалізації, а також особливостей взаємин у системі «дитина-мати», «дитина-фахівець» (діагностичний напрямок).

• уявлення матері про стан дитини;
• її ставлення до дитини;
• стильові та змістовні характеристики взаємодії матері з дитиною;
• очікування щодо організації та результатів курсу реабілітації;
• уявлення про основні завдання реабілітації;
• уявлення про власну роль у реабілітаційному процесі;
• сформованість комплексу знань, умінь та навичок, необхідних матері для успішного продовження реабілітаційного процесу в домашніх умовах.

Як правило, матері дітей, що уперше потрапляють на курс реабілітації, мають неадекватні погляди на свою дитину та можливості реабілітаційного втручання. Тому провідним напрямком роботи психолога з такими матерями, є освітньо-профілактичний, який має на меті:

• підвищення обізнаності матерів щодо особливостей хвороби, лікування, реальні можливості та обмеження дітей,
• коригування уявлень матерів про зазначені аспекти у бік їхнього наближення їх до реальності.

Обов`язковим є надання об`єктивної інформації про стан розвитку дитини, її подальші перспективи, а також про наявні на теперішній час проблеми і пріоритетні напрямки роботи з дитиною. Важливо, щоб матері уходили з курсу реабілітації з чітким уявленням про те, що й як їм треба робити з дитиною вдома. Отже, матір необхідно не тільки інформувати, але й навчати працювати з дитиною, взаємодіяти з нею.

Тому дуже важливим напрямком роботи психолога з матір'ю та дитиною є коригування їхньої взаємодії у процесі навчання та виховання, формування її нових, конструктивніших форм — інформативно-коригувальний напрямок. Він здійснюється фахівцем під час індивідуальних коригувальних занять у випадках, коли мають місце порушення взаємин у діаді «мати-дитина». Методологічне підґрунтя цього напрямку психологічної допомоги складає поведінковий підхід, а в методичному аспекті на перший план виступає спостереження та моделювання. Плідним може виявитися використання технічних засобів, зокрема, відеозапису реальних ситуацій взаємодії матері та дитини. Відеомоніторинг ставлень у діаді «мати-дитина» з наступним аналізом та обговоренням позитивних та негативних аспектів взаємодії складає підґрунтя для моделювання її конструктивних форм.

Зазначений напрямок роботи сприяє підвищенню психологічної та педагогічної компетентності матерів, формуванню у них практичних навичок та вмінь, що є необхідними для здійснення ефективного навчання й виховання дитини у домашніх умовах.

У процесі взаємодії з матерями психолог зазвичай виявляє емоційні та поведінкові проблеми, викликані хронічним стресом, спричиненим хворобою дитини. Це зумовлює потребу матері у психологічній підтримці та допомозі, спрямованій на адаптування її та інших членів родини до життєвих реалій, пов`язаних з хворобою дитини (консультативно-психотерапевтичний напрямок роботи психолога).

• відкритість фахівця
• приймаюче ставлення до хворого та його близьких
• готовність до вислуховування та діалогу

Зусилля психолога спрямовані на надання допомоги батькам пацієнтів у прийнятті реальної життєвої ситуації. Зазначена робота може проводитися у формі індивідуальних занять (консультації та бесіди), групових (тренінгові групи, групи підтримки), а також у комбінованому вигляді. Однак, можливості використання групової роботи суттєво обмежуються фактором часу, тому в закладах медичної реабілітації з відносно короткою тривалістю курсу (2-4 тижні) переважають індивідуальні форми роботи з батьками. Заклади соціальної реабілітації, де тривалість роботи з дитиною більша, мають ширші можливості до запровадження групових та комбінованих форм психотерапії батьків пацієнта. У випадках надто інтенсивних та стійких негативних емоційних реакцій, виникнення патологічних станів і змін особистості матері, можливості психологічної підтримки в умовах дитячого реабілітаційного закладу не є достатніми. Таких матерів слід орієнтувати на одержання допомоги у спеціалізованих психіатричних закладах або кризових центрах. До складу консультативно-психотерапевтичного напрямку входить і робота з родиною, що спрямована на покращення стосунків між її членами, хоча можливості сімейної терапії в умовах дитячих медичних реабілітаційних центрів також є обмеженими.

В певних випадках є потреба у коригуванні настановлень та поведінки матері стосовно фахівців-членів реабілітаційної бригади. Вказана робота знаходиться у рамках консультативно-психотерапевтичного напрямку, оскільки в більшості випадків психологічний вплив має здійснюватися на рівні глибинних особистісних диспозицій, а не на рівні формування стильових характеристик взаємодії.

Робота психолога у ході реабілітаційного курсу завершується підбиттям підсумків, оцінкою одержаних результатів, а також наданням рекомендацій, у яких конкретизуються напрямки подальшої самостійної діяльності членів родини (передусім, матері), спрямованої на підвищення рівня соціальної адаптації дитини, та гармонізацію власної особистості і оптимізацію функціонування родини як цілого.

• Формування реалістичних уявлень матері (батьків) про можливості та потреби дитини, перспективи її розвитку, а також про можливості сучасної медицини психології та педагогіки в розвитку потенціалу дитини та корегуванні її обмежень.
• Формування активної позиції батьків як учасників реабілітаційного процесу, речників реабілітаційної стратегії по відношенню до власної дитини.
• Формування збалансованої моделі здійснення коригувального, навчального та виховного впливу на дитину в домашніх умовах, визначення першочергових та віддалених цілей роботи вдома;
• оволодіння вміннями та навичками, що необхідні для їхнього досягнення.
• Покращення емоційного стану матері (батьків), формування зрілого ставлення до наявної життєвої ситуації;
• володіння інформацією про можливості, що надаються батькам державою та суспільством у сфері збереження психічного здоров'я.
• Покращення взаємодії між матір'ю (батьками) та дитиною, а також покращення стосунків у родині.
• експертних оцінок фахівців;
• психологічних тестових методик (зміни в динаміці);
• самооцінювання матерями змін свого ставлення до дитини та себе.

Відомо, що очікування матерів від курсу реабілітації перевищують оцінку реально одержаних результатів, хоча, по мірі набування досвіду реабілітації, очікування стають більш реалістичними. Емоційний стан матерів протягом реабілітаційного курсу може змінюватися в кращу сторону, але й погіршуватися. Останні випадки, як правило, матері пов'язують зі втомленням, яке накопичується протягом курсу, а також (у тих, хто на курсі вперше) — з тим, що наявні очікування не реалізувалися, більш наочними стали обмеження можливостей дитини, руйнується нереалістична перспектива повного одужання дитини. Разом з тим, позитивним змінам сприяє розширення кола вмінь та навичок роботи з дитиною, формулювання чітких цілей та завдань такої роботи вдома, спостерігання динаміки в стані здоров'я та розвитку дитини протягом реабілітаційного курсу. Практика показує, що сприятливий емоційний стан матері пов'язаний з тим, наскільки вона уважна до своєї дитини, її реальної поведінки та змін в розвитку.

Фахівцями ДЗ «Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураження нервової системи МОЗ України» підготовлені методичні рекомендації для батьків дітей щодо корегувальної роботи психологічних порушень в домашніх умовах.

Поради психолога батькам - Клещерова І.М. - за цим посиланням.

На початку курсу реабілітації проводиться діагностика знань та умінь дитини.

Педагогічна діагностика передбачає визначення обсягу і якості знань, умінь і навичок дитини, рівня її сенсорного розвитку та розвитку пізнавальної діяльності. При педагогічному обстеженні обов'язково визначається здатність дитини до навчання.

Під час діагностики оцінюється не кінцевий результат виконання - виконав чи не виконав поставлене завдання, а сам процес, тобто те, як дитина:

• сприймає завдання;
• чи зберігає його до кінця виконання;
• в якій саме формі сприймає (вербальній чи тільки в наочній);
• чи вміє скористатись допомогою, якщо не справляється з роботою самостійно;
• наскільки практичні дії опосередковані мовою, чи вміє розказати, що зробила.

При обстежені дітей раннього віку діагностика будується на спостереженні за діяльністю дитини в процесі гри. При педагогічній діагностиці старших дошкільнят та дітей шкільного віку використовується бесіда, констатуючий та навчальний експеримент.

У медичній карті спочатку зазначаємо дані про емоційні реакції дитини на сам факт обстеження, характер контакту з дитиною, звертаємо особливу увагу на спосіб виконання завдань, критичність при виконанні завдань (уміння знайти помилку і виправити її), використання різноманітних видів допомоги і чутливість до неї, здатність переносити набутий досвід на виконання аналогічних завдань, уміння переключатись з одного способу дії на інший при зміні завдань - характеризує гнучкість чи стереотипність діяльності дитини .

Дані критерії оцінки дозволяють виявити як актуальний рівень розвитку дитини, так і її потенційні можливості, визначити «зону найближчого розвитку». При оцінюванні, враховується та міра допомоги, яка була достатньою для дитини при виконанні завдання: чим менша доза допомоги, тим більшою є чутливість до неї, тим вище рівень здатності дитини до навчання.

Також зазначаємо особливості пізнавальної та ігрової діяльності, рівень розуміння зверненого мовлення та розуміння інструкцій (за показом, за показом і словом, за словом).

Зважаючи на те, що у дітей раннього віку, хворих на церебральний параліч, має місце грубе порушення або затримка розвитку дрібної моторики, обов'язково визначаємо рівень сформованості акту хапання.

Обстеження дітей молодшого та старшого дошкільного віку: передбачає вивчення обсягу і якості знань про навколишній світ; сформованості вмінь та відповідних за віком навичок, а також вивчення провідної діяльності дошкільного віку - гри. Визначаємо здатність дитини до навчання.

Враховуючи те, що контингент дітей дошкільного віку, які проходять курс реабілітації, неоднорідний за віком та рівнем розумового розвитку, при обстеженні ми виходимо з даних про розвиток нормально розвиненої дитини відповідного віку, та її здатності до здійснення певної діяльності. Оскільки провідною діяльністю дітей дошкільного віку є гра - обстеження дитини - дошкільника проводиться в ігровій формі. Матеріалом обстеження є добре знайомі, доступні даному віку дітей іграшки.

Під час гри можна прослідкувати: розвиток загальної і дрібної моторики, мови, специфіку маніпулятивної діяльності рук, наявність гіперкінезів і епілептичних приступів.

При обстеженні сенсорного розвитку дитини обов'язково визначається стан аналізаторів. Якщо є порушення, завдання добираються з урахуванням вади. У дітей з церебральним паралічем сприйняття буває порушене через обмеження руху очних яблук, порушення фіксації погляду, зниження гостроти зору, недостатній розвиток чи порушення зорово-моторної координації і зорового сприйняття. Усі ці особливості розвитку повинні фіксуватись у карті обстеження, це допоможе при складанні індивідуальної програми педагогічної корекції та в обранні реабілітаційних методик.

При визначенні рівня сенсорного розвитку вивчаємо вміння дитини орієнтуватись у: кольорах, формі, величині, просторі, смаках, запахах, звуках і властивостях на дотик.

У дітей передшкільного віку і початкової школи визначаємо розвиток математичних знань.

Відповідно до виявлених проблем згідно проведеної педагогічної діагностики у ДЗ «Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи» проводиться корекційні заняття під час курсу реабілітації.